Ви є тут

«ТУТ СТАНЬ!»: ІСТОРИЧНІ ЗАГАДКИ ТА ОНЛАЙН-РЕАЛІЇ ВЕЛИКОЇ ТУСТАНІ

Сьогодні туристична діяльність — один із важливих аспектів нової філософії бізнесу нашого суспільства. За даними Всесвітньої організації торгівлі, понад 2/3 замків (а це понад 1500 фортифікацій) Європи нині успішно відновлені й  притаманне прагнення скуштувати страви старожитньої етнічної кухні та взяти участь в анімаційних лицарських розважальних програмах замкового дозвілля. Окрім того, замки, фортеці, митниці частково чи повністю перетворені в музеї, історичні пам’ятки і, таким чином, є об’єктами туристичних екскурсій.

 

Важливим та дедалі популярнішим напрямом замкового туризму в Європі є організація весільних та інших урочистих церемоній, що яскраво ілюструє сучасні тенденції наслідування аристократизму поведінки та духу. Це ще раз доводить те, що сьогодні туризм увійшов до першочергових потреб людства, охопивши всі сфери суспільно-економічного та особистого життя людини. Щодо України, то вона дуже тісно пов’язана з європейською історією, містикою, королівськими та древніми знатними дворами, оскільки, як і в європейських країнах (Франції, Італії, Англії, нинішніх Угорщині, Румунії, Чехії, Німеччині), на українських теренах замки та фортеці масово зводяться в ХІV–ХVII ст., активно трансформуючись з палаців з елементами італійського «бароко» в палаци у стилі вишуканого «класицизму» аж до кінця XVIII ст., набуваючи яскравої української своєрідності. Замковий туризм в Україні недостатньо розвинений. Замки чи бодай залишки старовинних фортець, укріплень, митниць — особливі «місця пам’яті», як вважає французький культуролог та історик культури П’єр Нора. Ці споруди зберігають столітню історію. Коли потрапляєш у такі місця, які пам’ятають не лише про ХІХ чи ХХ століття, а й про монгольські часи, протистояння і війни часів Великого князівства Литовського, Хмельниччини... то відчуваєш особливу причетність до старовини, яка актуалізується тут і тепер. І ти, торкаючись до холодного каміння, доторкаєшся до артефакту пам’яті культури, пам’яті, замкненої в собі. І як турист відчуваєш потребу розгадати для себе цю таємницю. Для цього купуєш різні інформаційні буклети, спілкуєшся з екскурсоводами. Такий тип туризму не лише наснажує духовно, а й перетворює людину на громадянина різних епох, щоби знайти себе в часі сьогоднішньому. Після відвідин замку нам хочеться прочитати про його мешканців, власників і завойовників. У такому разі замковий туризм — важливий спосіб інформаційного збагачення. Безперечно, про все, що було в минулому, можна прочитати в інтернеті, проте, лише доторкнувшись до кам’яних артефактів, ти по-справжньому переживаєш «дух часу».

Тустань — особливий туристичний об’єкт на мапі Західної України. Об’єкт, про який сьогодні ми знаємо небагато. Схований від цивілізації за оберемком гір і пагорбів, лісів і річок, світ Тустані зберігає в собі унікальну історичну первозданність. Добиратися до Тустані найпростіше з Дрогобича або Трускавця. Прямих транспортних сполучень із цим місцем немає. Якщо їхати автом, то треба віддати належне: дорога безпосередньо до Тустані відремонтована. Проте, як кажуть місцеві, влада ремонтує цей шлях щороку після зими. Така традиція сьогодення, яка докорінно відрізняється від традицій минулого. Раніше будували так, що побудоване може простояти тисячу років. Тустань — місце пам’яті про ті стародавні часи, коли Дрогобич був важливим стратегічним об’єктом. Звідти возили сіль, яка була надзвичайно потужним економічним ресурсом, як ми б сказали сьогодні, стратегічним економічним чинником. Сьогодні в Дрогобичі таким ресурсом хіба стало дивне живе (нефільтроване) зелене пиво, яке виготовляють за допомогою бамбукового екстракту. Сіль возили саме через Тустань, де товар ретельно зважували й оцінювали. Тустань — митний пункт, через який проходив Соляний шлях, яким сіль ішла на Закарпаття та до Західної Європи, також через Тустань проходив один із витоків Шовкового шляху з Китаю в Португалію. Мито, яке брали з торгашів, забезпечувало їм охорону товару під час перевезення. Місто-фортеця відігравало роль прикордонного та митного пункту між Галицько- Волинським князівством та Угорщиною, а згодом – між Польським королівством та Угорщиною.

Крім того, що це особливе місце пам’яті, це ще й чудово зроблена рекреаційна зона. За кілька метрів до місця, де починається скелястий шлях екскурсії, туристів перехоплюють власниці «колиб», відкритих веранд, де можна замовити шашлики з баранини, свинини, телятини й курки, а також інші українські смакоти. Господині, перекрикуючи одна одну, прагнуть, щоб роззява-турист вибрав саме їхню господу. Дають скуштувати, вихваляють, замовляють… У таких «рестораційках» і справді затишно, хоча відчувається, що «технологія» поставлена на потік. Такий собі варіант українського McDonalds. Часом шашлики таки недосмажені. Проте цей бізнес українського туристичного швидкого харчування тримають родини людей, які живуть неподалік від Тустані. Їх небагато, бо на шляху трапилося буквально дві-три хати. Але хати досить великі й оформлені за сучасним стандартом: із кількома супутниковими антенами. У будь-якому разі Тустань сьогодні — це чітко окреслений відпочивальний комплекс, де, наситившись інформацією, купивши магнітик, піднявшись звивистою стежкою на скелю, можна і смачно попоїсти, завершивши трапезу келихом смачного галицького вина. Після цього Тустань перетворюється на «Тлустань» (від «тлусте» — різні смакоти з жиром), яка вже асоціюється не тільки зі старовиною, а й із чимось надзвичайно смачним.

АРТЕФАКТИ «МІСЦЯ ПАМ’ЯТІ»

Проте, уже вдихаючи аромати шашликів і вина, які відчуваєш, щойно виходиш із авта, наближаємося до «місця пам’яті», нашої тустанської оборонної фортеці. З кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. ця дивовижна пам’ятка поблизу с. Урич привертала увагу багатьох істориків та краєзнавців. Наукові дослідження проводили І. Вагилевич, А. Петрушевич, І. Франко, П. Раппопорт та інші. Стаціонарні археологічні розкопки в 1973 році провів Р. Багрій. Систематичні архітектурно-археологічні дослідження пам’ятки розпочала експедиція під керівництвом Михайла Рожка. Підсумком цих досліджень стала монографія («Тустань – давньоруська наскельна фортеця», К., «Наукова думка», 1996, 240 с.) дослідника, яка лягла в основу сучасної концепції цього туристичного комплексу.

 

Виняткове значення згаданої праці полягає в тому, що автор, на підставі результатів археологічних розкопок і геодезично-архітектурних обмірів, запропонував просторово-візуальну реконструкцію комплексу Тустані із центральним ядром на скельній групі Камінь (із п’ятьма періодами дерев’яної забудови й двома – кам’яної) та оборонно-сторожовими пунктами на Острому Камені й Малій Скелі, визначивши місце пам’ятки в комплексі синхронних об’єктів оборонної архітектури Східних Карпат.

Одним із найцікавіших артефактів, виявлених у результаті розкопок, є металевий щиток (див. малюнок) до персня із вигравіруваним малюнком. Пластина персня круглої форми діаметром 23 мм. На щитку вигравірувано стилізований силует птаха в орнаментальному колі. Тіло птаха декороване крапками, а на шиї – смужкою. Орнамент, що оточує зображення птаха, утворений трикутними зубцями. Зубці ділять поле довкола птаха на рівносторонні трикутники, внутрішній ряд яких спрямований від центру кола, а зовнішній – до центру.

 

Зазначу, що Тустань – це унікальний комплекс середньовічної наскельної оборонно-житлової забудови в Карпатах, який не має аналогів у Європі. Фортеця виникла на одному зі шляхів із Галицького князівства до карпатських перевалів. Пам’ятка міститься в передгірній частині Карпат із висотами від 500 до 900 м над рівнем моря, на північно-східній околиці с. Урич Сколівського р-ну Львівської обл. По різні боки Каменя б’ють цілющі джерела Церковного, Вороного та Гусячого потоків. Усі вони впадають у потік Уричанка, а та, в свою чергу, – в гірську річку Стрий. Води не мають аналогів у світі в лікуванні нирок, печінки, жовчного міхура, порушень обміну речовин, анемій, хвороб шлунково-кишкового тракту. Вони виводять з організму радіонукліди, очищають від шлаків та підвищують імунітет. У травні 1914 р. на території скель відбувся мітинг української молоді, приурочений до сотої річниці від дня народження Тараса Шевченка. У 1970 році жителі села Урич взяли участь у зйомках художнього фільму «Захар Беркут» (сценарій Дмитра Павличка, багаторічного головного редактора журналу «Всесвіт», режисер – Леонід Осика, 1970–1971 роки) за однойменною повістю Івана Франка.

У світі відомо чимало наскельних фортець (від Європи до Латинської Америки). Але скелі завжди використовувались як основа, фундамент; стіни ж зводили штучно. У Тустані наявна унікальна гармонія людини з природою – скелі використали як стіни. Люди просто заповнили природні проміжки між скелями, зробивши природну долину і скельний комплекс частинами фортеці. Для заповідника ця гармонія з природою теж важлива. Такі об’єкти переважно розміщуються в містах, тобто існують у сучасному урбанізованому середовищі. У нашому випадку маємо поєднання природоохоронної і пам’яткоохоронної територій.

У світі відомо чимало наскельних фортець (від Європи до Латинської Америки). Але скелі завжди використовувались як основа, фундамент; стіни ж зводили штучно. У Тустані наявна унікальна гармонія людини з природою – скелі використали як стіни. Люди просто заповнили природні проміжки між скелями, зробивши природну долину і скельний комплекс частинами фортеці.

 

ТУСТАНЬ НА ЛІНІЇ ЧАСУ

Перші письмові згадки про Тустань походять із середини XIV ст. У “Kronice katedralnej krakowskiej” Тустань згадана серед градів, які були відбудовані за ініціативи короля Казимира. Ян Длуґош називає Тустань серед міст, захоплених Казимиром у 1340 р. У листі папи Боніфація IX від 15 травня 1390 року вказується про передачу Владиславом Опольським міста Рогатина, замків в Олеську і Тустані під юрисдикцію архієпископа новозаснованої Галицької католицької дієцезії. Крім того, Тустань була центром волості, про це зокрема свідчить королівська дарча грамота на село Крушельницю від 4 листопада 1395 р. Згодом місто- фортеця переходить під владу польських магнатів і шляхти. Фортеця проіснувала до XVI ст. включно. У люстрації Дрогобицької соляної жупи (1565 р.) вказано, що “… у Тустані беруть мито від купців, котрі йдуть горами, минаючи Дрогобич”. У XVII ст. Тустань втратила роль митниці й занепала [Рожко М., Тустань – давньо-руська наскельна фортеця, 1996, с. 29-31].

У І тис. до н. е. на скельній групі Камінь було язичницьке святилище племен культури фракійського гальштату, які проживали в цьому краю в епоху бронзи. Неподалік, у с. Підгородці, виявили їхнє поселення. На скелі Камінь вчені знайшли 270 петрогліфів. Найчастіше серед них зустрічалися солярні знаки –символи дохристиянського бога сонця. У кінці І тис. н. е. фракійці розчинилися серед слов’янських етносів. Починаючи з кінця IX ст. скельні комплекси освоювало плем’я білих хорватів, що входило в союз слов’янських племен. Формувалося місто-фортеця Тустань. Центральна частина граду площею 3 га роз-ташувалася на скельній групі Камінь і навколо неї.

Дитинець розкинувся на самому скельному плато. Химерна форма урицьких скель слугувала природними стінами, а проміжки між скелями будівничі заповнили дерев’яними колодами, використовуючи зрубну конструкцію. У скелі, де прилягали колоди та бруси, видовбували пази і вруби. Тустань стала важливим стратегічним пунктом. Урицька фортеця увійшла в єдину систему Карпатської лінії оборони південно- західних рубежів Київської Русі, а пізніше і Галицько- Волинського князівства. У той час Тустань належала до числа найбільш відомих поселень Галичини, а також слугувала важливим митним пунктом Київської Русі на трансконтинентальному шляху торгівлі шовком Португалія–Китай (про що свідчать знайдені арабські дирхеми, які перебували в обігу в IX–XI ст.). Тут також проходив соляний шлях із Дрогобича до карпатських перевалів. Назва фортеці Тустань походить від словосполучення «тут стань», що означає «Стань, покажи, що везеш, і заплати мито!». Купці могли тут отримати захист та переночувати.

У 1241 році Тустань була знищена татарськими ордами під час навали Батия, залишилося тільки село Тустань (згодом с. Тустановичі, сьогодні — частина міста Борислав) і неприступний замок Тустань, який вороже військо навіть не намагалося штурмувати. У середині XIV ст. замок був захоплений польським королем Казимиром Великим та наново відбудований. У той час Тустань була досить відома і стояла в ряду таких міст, як Львів, Сянок, Перемишль, Кросно, Любачів, Теребовля, Галич. У XVII столітті Тустань втрачає роль митного пункту й занепадає. Починаючи з XVIIІ ст. руїни Тустанського замку привертають мандрівників, істориків, археологів, етнографів.

ТУСТАНЬ У ВИМІРІ 3D: ВИКЛИКИ СЬОГОДЕННЯ

Сьогодні державний історико-культурний заповідник «Тустань» дає відповіді на запитання про те, як зробити середньовічну пам’ятку цікавою, інтерактивною, привабливою для туристів – і водночас зберегти її для наступних поколінь.

Для відчуття «духу часу» сучасні туристи можуть скачати на свій смартфон або планшет новий розроблений додаток і, навівши його камеру на скелі, побачити, який вигляд мала фортеця станом на п’ятий будівельний період.

Для відчуття «духу часу» сучасні туристи можуть скачати на свій смартфон або планшет новий розроблений додаток і, навівши його камеру на скелі, побачити, який вигляд мала фортеця станом на п’ятий будівельний період. Додаток іще має певні похибки, оскільки зроблений на основі попередніх реконструкцій. Співробітники заповідника прагнуть зробити все для того, аби Тустань стала цікавим туристичним об’єктом, який приваблював би якнайбільше туристів. Для цього розробники різних додатків для наших ґаджетів вдаються до використання нових 3D-реконструкцій. Туристи вже можуть скористатися цією можливістю.

Сьогодні Тустань цінна тим, що пропонує відвідувачам багато унікальної інформації про часи Київської Русі і Галицько-Волинського князівства – важливого для нас періоду, оскільки ми вважаємо його найбільш ранньою формою української державності. Цей період засвідчує належність України до Європи, вписаність української культури в загальноєвропейську культурно-духовну систему. Нині, коли Україна прагне реінтегруватися до Європи, важливо актуалізувати в масовому сприйнятті ті культурні об’єкти, які засвідчують причетність України до європейського простору. Крім того, зазначу, що з тих часів, про які пам’ятає каміння Тустані, практично нічого не збереглося, особливо з дерев’яних споруд. Дерево – матеріал невитривалий. Наші найстаріші збережені дерев’яні споруди – церкви початку XVI століття, а Тустань – це IX–XIII століття. Археологи, досліджуючи втрачені дерев’яні споруди того періоду, знаходять тільки їх фундаменти, тобто можуть визначити лише форму в плані. Досі невідомо, якою була висота перекриттів, товщина стін, декор, форма і кут нахилу дахів. А от у Тустані завдяки слідам на вертикальних поверхнях Михайло Рожко зміг роздобути чимало унікальної інформації. У криниці та цистерні, де не було доступу кисню, збереглися навіть дерев’яні фрагменти – і конструктивні, і декоративні елементи, предмети побуту. Саме через це Тустань має всі шанси бути включеною до списку ЮНЕСКО. Також один зі способів передати дух місця – це фестиваль української середньовічної культури «Ту Стань!», який існує стільки ж, скільки й заповідник, і відбувається щороку в перші вихідні серпня.

Фестиваль не лише розважає, а й має просвітницьку функцію – його організатори залучають клуби історичних реконструкторів з усієї України і з-за кордону: працює вуличний університет, театри, музики, представлені традиційні ремесла. Тобто якщо від початку основний фокус фестивалю полягав у імітації військової справи, боїв, то тепер туристам пропоновано ще й імітацію побуту. Вівці, до речі, — не лише атракція для туристів. Вони виконують консерваційну функцію: пасучись на схилах гір, утоптують ґрунт і не дають йому зсуватися і, крім того, з’їдають бур’яни, завдяки чому скелі не заростають зайвою рослинністю. Нещодавно ми їх уперше постригли, хочемо робити майстер-класи із прядіння і ткацтва.

ЗАМКОВА СПАДЩИНА: МИНУВШИНА І БІЗНЕС

Сьогодні на ринку європейської нерухомості серед пропозицій – десятки фортець, замкових споруд, інших пам’яток минувшини, навіть островів. Можна спокійно стати таким собі графом Монте Крісто зі своїм островом. Серед перлин є такі, що потребують не просто реставрації, а й особливого мистецького оновлення, яке, відповідно, потребує значних коштів.

Та і в такому вигляді замки розпродують – попит на них у Європі чималий. Ціни від кількох мільйонів євро до кількох десятків мільйонів. Наприклад, цитадель XIII ст. в передмісті Зальцбурга коштує 20 млн євро. Унікальну італійську віллу в замковому стилі XVII століття можна придбати за 4,5 млн євро. Реформи у податковій системі, що стосувалися податків на маєтки і відбулися в європейських країнах ще кількадесят літ тому, спричинилися до того, що багато хто з аристократів або змушений був продати свій маєток, або перетворити його на музей, готель чи місце корпоративного відпочинку. Наскільки можливий для засвоєння в Україні досвід Європи? Які особливості української майбутньої приватизації замків і замкових споруд на кшталт фортеці?

 

Уже майже два десятиліття, як Україна докорінно змінила свій політичний та економічний устрій, а ситуація із замковою спадщиною і далі не вирішена, незважаючи на декларування гострої необхідності її вирішення. 2008 рік оголосили роком замків і палаців Західної України — відповідну декларацію у Львові підписали представники шести західних областей. Проте вже минуло вісім років, а конкретних результатів і реальних проектів з відновлення замків майже не реалізовано, за винятком незначних інвестицій меценатів та ніким належно не оціненої роботи ентузіастів (істориків-науковців, музеєзнавців та інших людей, небайдужих до замкової культури). Натомість цілком поруч, у Польщі, питання збереження старовинних замків давно розв’язане: більшість із них перебувають у приватній власності (водночас чітко регламентовані законом, що передбачає безповоротне позбавлення права цієї власності у разі нищення пам’ятника архітектури).

 Багаторічний дослідник Тустані Михайло Рожко (1939–2004) на основі залишених слідів та археологічних розкопів виконав графічну реконструкцію фортеці.

Для України європейський досвід — яскравий приклад розв’язання проблеми одночасного збереження історико-культурної спадщини, з одного боку, та формування позитивного туристичного іміджу, що сприятиме досягненню високого конкурентного статусу на міжнародному ринку туристичних послуг, з другого. Водночас туристичне використання замків розв’яже чимало проблем економічного характеру, адже розвиток туризму сприяє зміцненню національної економіки (зростання доходів населення, створення додаткових робочих місць, зростання добробуту туристичного регіону внаслідок прояву ефекту туристичної мультиплікації на суміжні галузі підприємництва). Безперечно, зазначена проблема має розв’язуватись на законодавчому рівні, узгоджуючи механізм продажу чи передання в довгострокову оренду історико-культурних об’єктів підприємницькому сектору за умови збереження їх архітектурного стилю та самобутності. Необхідно також відрегулювати в правовому полі механізм співпраці інвестора та державної архітектурної служби, продумати й розробити комплекс заходів щодо інформаційно-рекламного просування замкового туризму. Чітке визначення правового статусу замкового туризму в Україні миттєво приверне увагу приватного інвестиційного капіталу і прискорить відродження фортифікаційної культури в Україні, що забезпечить формування стійкого внутрішнього й зовнішнього туристичного попиту.

Дмитро Дроздовський,

Київ–Тустань–Київ,

Спеціально для ICJ